Керівник Федерації хокею України пригадав історичну зустріч із Гері Беттменом, пояснив, чому досі російських і білоруських хокеїстів не вигнали з НХЛ та поділився планом розвитку хокею під час війни.

Хокей у нашій державі роками перебував під впливом Росії, яка прагнула світового панування в цьому виді спорту. Лише після 24 лютого Федерація хокею України заборонила російським і білоруським хокеїстам змагатися в нашому чемпіонаті. Водночас ФХУ зіштовхнулася з новими викликами воєнного часу, оскільки ворог продовжує чинити тиск на український хокей знищуючи льодові арени, вбиваючи дійових осіб цього виду спорту. Окрім ізоляції РФ та Білорусі у світі, перед очільником ФХУ стоїть ще більш амбітне завдання — розвивати цей вид спорту в Україні під час повномасштабної війни.

Журналіст NV Олександр Волочан ексклюзивно поспілкувався з президентом Федерації хокею України Георгієм Зубком про те, як Росія роками заважала розвитку українського хокею, як вдалося таємно повернути нашого талановитого хокеїста з Білорусі після 24 лютого, виклики, пов’язані з війною і що таке «хокейний ленд-ліз».

— Цього року у вас була історична зустріч із керівництвом НХЛ. Хто був ініціатором, про що говорили, про що домовилися?

— Я зустрічався на початку січня в Нью-Йорку в офісі НХЛ з її президентом Гері Беттменом і віцепрезидентом Біллом Дейлі. Для читачів поясню, що Національна хокейна ліга є найпрестижнішою лігою у світі, яка охоплює США та Канаду. Тобто вони є законодавцями дуже багатьох процесів у світовому хокеї. Гері Беттмен — надвпливова людина в хокеї. Можливість мати таку зустріч — це велике досягнення нашої команди. Я б не хотів розкривати деталі зустрічі, тому що нам ще потрібно багато попрацювати, щоб побачити її результат. Єдине, що я точно можу вам сказати, що це спрямовано на розвиток українського хокею.

Нам дуже потрібна міжнародна допомога. Сили України, держави та бюджетів спрямовані на захист від ворога, тому ми шукаємо можливість іншого партнерства. Це складна робота. Я цим займаюся вже два роки. Дуже складно. І можливість мати таку зустріч, мати діалог, як на мене — це ще не результат. Оскільки хтось мені каже: «Твоя зустріч із Гері Беттменом уже перемога». Звісно, мало хто з президентів національних хокейних федерацій мав таку зустріч із Беттменом. Однак для мене це поки що не успіх. У нас є ще дуже багато роботи.

— В НХЛ грає багато росіян і білорусів. Для ліги гроші важливіші за людські життя?

— Я трохи поясню ситуацію. Спортивні правила гри регламентуються трансфером, переходом від однієї команди до іншої. На початку повномасштабного вторгнення в багатьох видах спорту, наприклад, у футболі ФІФА анулювали трансфери Росії та Білорусі. Тобто, якщо український футболіст грав у Росії і більше не хотів там виступати, він мав право не питати в клубу, що хоче розірвати контракт. У хокеї такого не сталося. Тому, з точки зору росіян і білорусів в НХЛ, звісно, вважаю, що їх узагалі ніде не повинно бути, але є певні правила в певних лігах. Моя і позиція федерації - Росії не місце ніде в цивілізованому світі.

Ми ненавидимо ворога всім нашим серцем, вони нас вбивають, про що я завжди кажу. Ми зосередимося на розвитку нашої гри. Дивіться, вони всі згорять у пеклі. Ми їх ненавидимо. Вони не мають права бути частиною цивілізованого світу. Я народився в Севастополі. Я завжди, коли про них говорю, відчуваю внутрішню злість.

— У США та Канаді проживає велика українська діаспора, але якихось мітингів перед матчами НХЛ проти росіян не було. Як думаєте, чому?

— Наразі Росія та Білорусь відсторонені від міжнародних змагань у хокеї. Тобто те, що Росія — це агресор, визнає більшість країн. Ми спілкуємося з величезною кількістю світових персон у хокеї. Наприклад, Домінік Гашик був у Києві, у Харкові. Це важливо, тому що він легенда хокею, він висловлюється, чинить тиск. Хтось це робить не публічно. Головне в цьому питанні, як на мене — результат. Ми працюємо над цим. Основні перешкоди в тому, що спортивний світ обережніше висловлюється з приводу війни в Україні. Спілкуючись із різними людьми світового хокею, я не бачив людини, яка б не засуджувала російське вторгнення. У США і Канаді дійсно є велика українська діаспора. У Канаді дуже величезна, особисто знаю про їхню підтримку. Є багато заяв, і висловлювань від різних організацій. Просто потрібно розуміти, що вони живуть у зовсім іншому інформаційному просторі. Можу сказати впевнено, що я не відчуваю, що підтримка України зменшується.

— Наприклад, у футболі проводяться благодійні матчі за кордоном з метою збору коштів для України. У хокеї щось подібне було після 24 лютого?

— Ми також працюємо над спортивним фандрейзингом. Просто ми його проводимо трохи по-іншому, але суть залишається та сама. Починаючи з першого місяця повномасштабної війни, ми почали це робити. Тобто зараз існує цілий проєкт під назвою Hockey Can’t Stop [Хокей не можна зупинити]. Минулого року студентська збірна проводила матчі в Канаді. Під час матчів НХЛ були проведені величезні збори на підтримку України. Було багато людей залучено. Після цього отримали запрошення від Північної Ірландії. Ми провели матч із чемпіоном Англії. Херсонський Дніпро, який виїхав з окупованого міста, провів матч із Belfast Giants на величезній арені, за повних трибун для підтримки України. За кілька тижнів українські юніори вирушають у новий тур Канадою, який, зокрема, стане підготовкою до чемпіонату світу в дивізіоні 1A. Зібрані кошти з цих матчів підуть на підтримку українського хокею. Звичайно, багато що залежить у цьому питанні від сторони, яка приймає нас. Зараз у мене немає таких думок у голові, що світ може втомитися від війни в Україні. Ми маємо справжніх, класних друзів, які нам допомагають. Це велика кількість прізвищ, деяких я не можу називати, але вони допомагають Україні.

— В одному інтерв'ю ви розповідали про так званий «хокейний ленд-ліз», який розрахований на підтримку цього виду спорту в Україні. Розкажіть подробиці - що це таке, як це відбувається?

— Хокейний ленд-ліз — це мій задум, який перебуває у стадії реалізації. Його суть — це забезпечити хокейною формою і взагалі всією екіпіровкою наших дітей в Україні. Це великі обсяги, над якими ми працюємо. Зараз ми на першому етапі в стадії реалізації. Скоро будуть новини.

Раніше отримали тисячу одиниць хокейної форми від відомого канадського бренду спортивного одягу, і вона роздається в різні школи за запитами регіонів. Загалом це найбільша програма, а саме за останні 3−5 років. Зараз ми підходимо до наступного кроку, анонсую його, але без деталей. Хокейний ленд-ліз має змінити ставлення українців до того, що хокей дорогий вид спорту. За наявності хокейної форми, яку ми забезпечуємо безоплатно, і льоду, який забезпечує місцева влада, — хокей не є дорогим видом спорту, він може стати масовим видом спорту в Україні.
Читайте також:
«Офіційно ніхто війною це не називав». Тренер Дмитро Христич — про росіян в Україні, чорні списки міністерства і політику НХЛ

— Який вплив Росії був в українському хокеї до 24 лютого 2022 року?

— Коли мені було 12 років, грав у київському Соколі, пам’ятаю, що нам усі розповідали, що Москва — це еліта. Ми прожили в такому наративі. Москва намагалася стати центром європейського хокею. Були інвестовані величезні гроші, національна пропаганда — «червона машина» тощо. Раніше був великий відтік до Росії. Вони забирали наших дітей у ранньому віці. Давали російські паспорти. Багато українців почали грати саме там. Місцями їм вдавалося, проте сьогодні Москва зруйнована, як центр європейського хокею. Вони відсторонені у багатьох змаганнях. Тобто вплив Росії на хокей був загалом на Європу, не тільки на Україну. І це пов’язано було з дуже багатьма обставинами. Були деякі неповажні фігури в українському хокеї, які спотворювали статус українського гравця і принижували національну збірну. Це спричиняло тиск на національний хокей. Говорили, що «ось там у КХЛ [Континентальна хокейна ліга], добре, всі - у КХЛ».

— До 24 лютого 2022 року в українському хокеї вважали спорт поза політикою, раз запрошували росіян у наш чемпіонат?

— Я дійсно всередині себе вважаю, що це були не помилкові дії, а цілеспрямоване знищення українського хокею проросійською агентурою. Спочатку ввели вікові обмеження для українців, через що в командах здебільшого грали тільки росіяни, а потім почали розповідати, що не вистачає українських хокеїстів.

— В одному інтерв'ю ви розповідали, що в Росії грають наші хокеїсти, які проти російської агресії, але вони не можуть виїхати через контракт із клубами. Не називаючи імені, можете розповісти, яка зараз ситуація? Хтось все-таки зміг повернутися в Україну? Розкажіть детальніше в чому криється вся проблема?

— Через те, що не були анульовані трансфери, наприклад, наш воротар Гліб Арцатбанов, який мав контракт із білоруським клубом, не міг просто зібратися і виїхати після 24 лютого. Це для нього означало кінець кар'єри, оскільки був на контракті, який регулюється світовими нормами. А щоб його розірвати потрібні величезні гроші.

Попри всі перешкоди зараз Гліб Арцатбанов виїхав. Мої колеги провели велику роботу. Фактично його контракт був викуплений у білоруської сторони, зокрема, завдяки посередникам. Гліб — український хлопець, він не був згоден із тим, що побачив. Хотів виїхати, але все його життя це хокей. Я радий, що зараз він виграв чемпіонат у Чехії у складі Спарти Праги, грає в національній збірній U-20. Зараз продовжуємо працювати над іншими подібними історіями. Їх, на жаль, багато.

— В інших видах спорту, наприклад у футболі, є проблема масового виїзду за кордон юних футболістів, які можуть отримати громадянство інших країн і бути втраченими для нашого футболу. Вітчизняний хокей зіткнувся з такою проблемою?

— 1200 юних українських хокеїстів перебувають на офіційному трансферному реєстрі в Європі. Це найбільша кількість тимчасово переміщених хокеїстів у світі. Це не було їхнім бажанням, це була їхня необхідність. Однак на мою думку, це не загроза, оскільки зараз ці діти потрапили в різні конкурентні спортивні середовища, чемпіонати та ліги. Водночас вважаю, що сьогодні дуже великий запит на український паспорт, на бажання грати в національній команді. Це завжди була честь, яка просто руйнувалася негідниками. Раніше ми не смішно жартували, що не відбір, а набір у збірну. Однак насправді наша молодь дуже талановита.

На жаль, ми не такі великі, як футбол — стежити за всіма ми не можемо. Однак відстежуємо на всіх рівнях, у рамках виклику до національної збірної. Маємо своїх представників в інших країнах. Залучаємо батьків, і небайдужих, наші діаспори тощо.

— Зокрема, в українському футболі зараз тривають дискусії щодо бронювання гравців від армії. Деякі клуби вже мають, інші хочуть отримати статус, завдяки якому їхні гравці не підлягатимуть мобілізації. Українські хокейні клуби отримували бронь від армії? Як ФХУ допомагає в цьому питанні? Як ставитеся до того, що молоді та здорові чоловіки-спортсмени мають бути заброньовані від мобілізації?

— Централізованого бронювання поки що немає в жодного українського хокейного клубу. Більшість гравців — це молодь, яка навчається, тому має відстрочку від мобілізації. Але ми розглядаємо зараз питання про бронювання, готуємо документи.

На мою думку, людина має займатися своєю справою, розуміючи, що мобілізація — це обов’язок громадянина. Тому коли прийде час, я не хочу сумніватися в жодному українському хокеїсті, тобто, буде виклик від держави — ми підемо. Я це робив на початку війни. Багато українських хокеїстів так зробили. Однак звинувачувати сьогодні спортсмена через те, що він грає в хокей, я забороняю. Хлопці грають, приносять користь тут, вони представляють Україну. Тому будемо коректними щодо цієї теми.

— Цікаво дізнатися, можливо, вже є чи планується програма адаптації ветеранів російсько-української війни через хокей?

— Ми працюємо над проєктом зі следж-хокею або парахокею на візках. Для цього не потрібно було займатися хокеєм ніколи. Це дуже важлива соціальна місія. Працюємо над розвитком інфраструктури під поточний проєкт. Запропонуємо його державі та бізнесу, як частину реабілітації, разом із великим реабілітаційним комплексом.

— На сайті міністерства був довгий список спортсменів, які виїхали з країни і не повернулися. Це справді втікачі чи вийшло якесь непорозуміння. Поясніть ситуацію.

— На жаль, є деякі хлопці, яких можна назвати втікачами. Я не хочу давати їм оцінки ні моральні, ні правові. Це питання не до нас. Скажу тільки, що більшість українських хокеїстів — це патріоти, які працюють на перемогу.

— Колись здавалося, що позиції Росії у світовому хокеї дуже міцні. Але міжнародна федерація продовжує відсторонення не тільки Росії, а й Білорусі. Як вдалося досягти такого успіху?

— Дивіться, ми задоволені рішенням міжнародної федерації. Це їхнє рішення. Наголошую, ми не маємо прямого впливу, це їхнє самостійне рішення. Тому ми задоволені їхнім рішенням. А наша позиція така — Росія і Білорусь це вороги, негідники і покидьки.

— Зараз українська влада якимось чином допомагає вітчизняному хокею?

— Під час війни не хочеться своїми запитаннями відволікати, але при цьому там, де нам потрібна від влади допомога, я її відчуваю. Як у столиці, так і в багатьох інших містах. Зараз ми перебуваємо в дуже конструктивній робочій комунікації з новим міністром молоді та спорту України.

Усім нагадаю, що до початку повномасштабної війни програма хокею в Україні була внесена до програми «Велике будівництво». Мали розпочати роботу над будівництвом 30-ти нових льодових арен. У кожній області виділено земельну ділянку, підведено мережі, розроблено проєкт, а потім повномасштабна війна. Але земельна ділянка залишилася. Ми не чекаємо від держави грошей, це всі розуміють. Шукаємо донорів, щоб реалізовувати це поза бюджетними коштами. Розглядаємо місто Львів. Там хокею досі не було. Мав зустріч із мером і керівництвом області. Закарпаття теж дуже важливий регіон для нас.

— Які маркетингові ідеї в майбутньому ФХУ планує реалізувати?

— Багаторічний гімн хокею під назвою «чудова п’ятірка і воротар» — має піти разом із Росією в пекло. Ми плануємо створити новий гімн хокею. Ми ведемо переговори, якщо є якісь думки і пропозиції від артистів, композиторів, поетів — ми готові до співпраці. Маємо дійсно створювати міжнародну інформаційну політику хокею. Тому спочатку нам потрібен новий гімн українського хокею, нові фільм про наш хокей тощо.

Олександр Волочан (NV, 12.03.2024)