https://www.mournhockey.com.ua Стрічка коментарів сторінки Cotonti Fri, 19 Jun 2026 23:09:48 +0300 В той час, як вітчизняний хокей відсвяткував 100-річчя від дня появи, незалежний український хокей пройшов значно коротший шлях. За радянських часів структури, що займалася б розвитком хокею в усій Українській РСР, як такої не було. Був Анатолій Хорозов та його команда, але він більше переймався справами київськими, було харківське «Динамо», яким опікувалися з Москви, були школи при хокейних ковзанках у Запоріжжі, Дніпродзержинську, Сєверодонецьку, Донецьку… В ті часи, коли ідея та висока ціль важили значно більше за гроші, на місцях потрібні були не федерації, а люди, що могли б вирішувати нагальні питання усіма доступними методами.

Все змінилося в 1991 році. Розпався Радянський Союз, а новоутворені держави пішли шляхом децентралізації капіталу. Практично всі сфери господарської діяльності важко пережили перехід капіталу від державних до приватних рук. Про спорт і говорити не варто. Навіть футбол – без сумнівів вид спорту №1 в Україні – перші роки незалежності пережив важко.

Хокею ж було набагато складніше. На відміну від футболу, хокей не мав настільки широкого поширення в Україні. Професіональних команд не вистачало навіть для проведення внутрішнього чемпіонату, а кількість ДЮСШ та льодових арен була схожа з цими ж показниками для футболу в одному лише Києві.

Але небайдужих до хокею людей в Україні вистачало. В першу чергу мова йде про Анатолія Миколайовича Хорозова. З цієї людини розпочався хокей в Україні, ця людина вивела його на найвищі горизонти і саме вона втримала його на плаву в скрутні часи.

«Коли, після ліквідації Держплану, Анатолій Миколайович почав працювати в «Салюті» і його можливості стали більш обмеженими, ми продовжували з будь-якого приводу звертатися до нього. Ходили в «Салют», немов на роботу… І хокей продовжував триматись «на плаву» навіть без підтримки Держплану та профспілок», – розповідає про ті часи Олександр Сеуканд.

Для забезпечення повноцінного розвитку хокею потрібно було створити структуру, яка безпосередньо цим би й опікувалась – Федерацію хокею України.

Федерацію було засновано 20 лютого 1992 року. «Спершу Федерація утворилась як правонаступниця «радянської» федерації. Її очолював Анатолій Миколайович Хорозов, генеральним секретарем був Володимир Ігорович Осипчук. Практично, було змінено лише вивіску – в радянські часи ці ж люди й займались хокеєм, – пригадує багаторічний менеджер національної збірної команди України Василь Фадєєв. – Відмінність полягала у тому, що нам потрібно було формувати збірні команди та проводити національний чемпіонат, що є одним з основних пунктів вимог до національних федерацій. Фактично Федерація розпочиналась з чотирьох осіб – Хорозова, Осипчука, якого згодом змінив Сергій Коваль, мене та бухгалтера. Звичайно, нам по роботі допомагали й підлеглі Анатолія Хорозова по готелю «Салют», де Анатолій Миколайович після ліквідації Держплану був директором».

Сам же перший офіс Федерації виглядав більш, ніж скромно – це була маленька кімната в готелі «Салют» розміром менше 8 м2 з телефоном та факсом. Пройде ще чимало років, поки на Мельникова, 46 до СК «Авангард» не добудують крило з кімнатою для офісу Федерації. Про повноцінний офіс, який є зараз тоді навіть мріяти не доводилось.

«Згодом Осипчука змінив Коваль: потрібні були нові ідеї, свіжа кров. З приходом на посаду генерального секретаря Сергія Коваля, вся важка робота, підготовка та оформлення документів лягла на нього. В цьому плані він молодець, роботу виконував чітко. Допомагав йому Олександр Тичинський, який знає англійську мову», – додав Василь Фадєєв.

На гідному рівні продовжував існування київський «Сокіл», який виступав у чемпіонаті Міжнаціональної хокейної ліги – аналогу радянського чемпіонату. А от у Харкові справи йшли не так добре.

«У харківського «Динамо», як і будь-якої іншої «динамівської» команди, основним джерелом фінансування було Всесоюзне товариство «Динамо», – згадує дослідник історії харківського хокею Анатолій Сідь. – На території колишнього СРСР було чимало «динамівських» підприємств, прибуток від діяльності яких йшов на рахунок товариства. На початку 90-х років ці підприємства почали переходити від державної власності до приватної. Це привело спочатку до скорочення, а потім і до повного припинення фінансування більшості команд «Динамо». Харків’яни, нажаль, виключенням не стали».

Свій останній сезон – 1991/1992 років – «динамівці», значно омолодивши свій склад через брак коштів, розпочинали в Палаці спорту «Ювілейний», а закінчували взагалі без грошей, зі значними боргами по заробітній платі, виступаючи на тренувальній ковзанці.

«Останній хокейний матч на льоду «Ювілейного» було проведено в грудні 1991 року. В подальшому, розтопивши лід, його більше ніколи не заливали. Офіційна версія – несправність холодильного устаткування», – повідомив Анатолій Сідь.

15 березня 1992 року харків’яни зіграли свій останній матч в чемпіонаті СНД і до початку літа команда чекала позитивних змін. Але, так і не знайшовши коштів, в червні 1992 року команду «Динамо» було розформовано. Майже всі гравці знайшли собі інші команди: чимало виконавців поїхало до Києва, двоє перейшли до лав «ЦСКА», решта поїхали до Череповця, Челябінська, Єкатеринбурга, Уфи. Казані, Ярославля…

Проте хокей у Харкові не зник завдяки роботі дитячих хокейних шкіл СДЮСШОР та «Дружба-78». Ці школи, не зважаючи на труднощі – фінансові, побутові, створені самі собі та одна одній – продовжували плідну роботу, підготувавши чимало класних майстрів.

Практично завжди Харків був представлений і у чемпіонаті України. «Юпітер», «Саламандра», СДЮСШОР, «Барвінок», «Дружба-78», «СДЮСШОР-Місто», ХК «Харків», «Харківські Акули» не просто брали участь в національному чемпіонаті, а й боролись за високі місця та вигравали медалі.

В середині 90-х років склад Федерації дещо змінився: Володимира Осипчука на посаді генерального секретаря змінив Сергій Коваль, який на той час був активним хокейним арбітром. Сергій Анатолійович був людиною зі свіжими ідеями та поглядами на розвиток хокею.

«Я прийшов влітку 1996 року працювати у Держкомспорт замість Володимира Осипчука. Потім його ж замінив і на посаді генерального секретаря Федерації. До цього я працював у спортивному товаристві «Динамо» та був хокейним арбітром… Спочатку робота у Федерації будувалась практично на громадських засадах, штату як такого не було, всі були в першу чергу патріотами своєї справи», – зазначив нинішній генеральний секретар Федерації Сергій Коваль. – Основні цілі та завдання у Федерації залишились, а от динаміка роботи значно зросла. Зараз роль Федерації значно виросла у порівнянні з 90-ми роками. Зараз спортивні федерації – це потужні організації, які безпосередньо впливають на розвиток та стан справ у тому чи іншому виді спорту. Це і кадрова політика, і підготовка резерву, і виступ збірних команд, і проведення національного чемпіонату. У нас є державна програма, ініціатором та розробником якої була саме Федерація. В 1997 році ми навіть про таке думати не могли. Тоді ми розраховували лише на допомогу Держкомспорту та фінансову контрибуцію від Міжнародної федерації за участь національної збірної в чемпіонатах світу».

На першому етапі існування головним завданням Федерації було зберегти систему дитячо-юнацьких спортивних шкіл з хокею. В умовах так званого «дикого капіталізму» це було надзвичайно складним завданням. Проте, не зважаючи на всі труднощі, основні хокейні школи – у Києві та Харкові – були збережені. І саме випускники цих шкіл на рубежі тисячоліть змогли у складі збірних команд України досягти найвищих успіхів в історії незалежного вітчизняного хокею.

ФХУ, 12.01.2012]]> Tue, 17 Jan 2012 05:53:00 +0200