Хижа сокира в руках чужої влади https://www.mournhockey.com.ua Стрічка коментарів сторінки Cotonti Mon, 04 May 2026 11:46:05 +0300 Сторінка що коментується Яма під ковзанку (Фото Тетяни Шевченко)«УМ» писала про проблеми льодового стадiону «Крижинка», який влада збирається зруйнувати на НСК Олiмпiйський i побудувати в Днiпровському районi Києва, на вулицi Шалетт. Тепер — друга серiя цього сумного серiалу: що думає про цю iдею територiальна громада Днiпровського району?
?
Украдений стадіон

Вулиця Шалетт у Києвi така куценька, коротенька, нiби пiдсмикана шинелина на солдатовi, який за час строкової служби вирiс зi своєї одежi. І на цiм обрубанiм п’ятачку якийсь убогий мудрагель од архiтектури втулив колись аж три школи. Двi з них, нiби сестри–близнята, стоять плече в плече. Там стiльки галасливої дiтвори, стiльки гомону i лементу, наче на вселенськiм велелюддi. До цих освiтнiх закладiв тулиться стадiон, що нагадує крило велетенського птаха. Це єдина така спортивна споруда на весь Комсомольський масив у Днiпровськiм районi столицi. Тож «працює» вiн натужно, аж стогне: вiд самого свiтання до нiчних сутiней тут бiгає старе й мале, хтось пiдправляє, а хтось наздоганяє своє здоров’я. На стадiонi — пiд вiдкритим небом — облаштовано тренажери, є турнiки, бруси, шведська стiнка, iнше знаряддя, є футбольне поле.

Аж раптом — нi сiло нi впало — бездарний i безбарвний Черновецький видав на–гора мерзенний припис: у сотень школярикiв украсти стадiон, спорудити на цьому мiсцi льодовий каток. Бо вiдому «Крижинку» в центрi столицi мають знести з лиця землi, вiдгрохати там готель (невмолимо ж бо насувається чемпiонат Європи з футболу). Нiхто не стане сперечатися з мiською владою, що арену для хокеїстiв необхiдно зводити. Але де? До цiєї затiї слiд було поставитися розважливо, по–хазяйськи, словом, мiзками крепко поворушити. Так–так, столиця безладно, хаотично роздалася в плечах i в станi, тому вiдшукати куточок, придатний для льодової ковзанки, зовсiм не просто.

А коли з мiзками сутужно! От i заповзялися нищити стадiон, без якого школи не можуть жити так само, як люди без повiтря.

Наголосимо, безглузда акцiя Розору, Руїни на вулицi Шалетт прямою наводкою стрiляє по престижу Президента. Не колись там, а нещодавно, 1 вересня, Вiктор Янукович на зустрiчi з учнями й педагогами однiєї зi шкiл Києва заявив: нам потрiбна здорова нацiя! Отож мусимо докласти всiх зусиль i будувати шкiльнi спортивнi споруди. І це свята правда! Дiти — майбутнє держави. Здорова фiзично, загартована юнь — щастя країни, золотий i вiчно нев’янучий капiтал.

Моторошно стає: зносять, викорчовують iз корiнням живий, життєрадiсний стадiон, а всi мовчать! Як понiмiли, оглухли чи отупiли. Стривоженi люди з усього масиву, якi так нагадують збудоражених бджiлок iз пограбованого вулика, збирають сотнi, тисячi пiдписiв i шлють цю «органiзовану масу» нагору. Засипають листами Черновецького — «харизматичну», одiозну постать, цього непрогнозованого дилетанта, невмiйку i незнайку з диявольською посмiшкою.

А ще народ письмово добивається в Камбiн, до самого Президента. Лелечко, скрiзь i всюди мертво, глухо — наче в могилi. Як бачимо, вища влада на словах, нiби на цимбалах, а на дiлi — нiмота нiмотою. Одна рука, верховна, закликає мурувати, будувати, а друга, верховна, до Руїни зове. Яка облуда, яке лицемiрство, яке фарисей­ство!

Люди на масивi збиваються в гурти, перемивають кiсточки владi, обурюються, стиха гомонять, боязливо оглядаючись, як при окупацiї. Без надiї сподiваються на чудо. Така закоренiло–озлоблена суть у ярих словах, такий шалений накал, од якого плавиться найнеподатливiша матерiя.

Вражає уяву подробиця: коли будiвельники вирили котлован на стадiонi, туди ринула хмара розлютованого люду. Серед них — крепко пiдтоптанi життям, просто дорослi, дiти, i стали вiдчайдушно засипати землею ту дурнувату яму. Спершу мiлiцянти чинили героїчний спротив, одганяли людей вiд погибельного окописька, потiм у стражiв доблесних опустилися руки.

Навколо стадiону двiчi ставили височенну загорожу, i люди двiчi трощили її, пускали на злом. Треба було бачити той лютий порив, бунт роз’ярiлий, треба було вiдчути дух боротьби Добра проти Зла, вiйну народу проти влади. І пояснення тут просте. Уявiмо собi, якби до вашої оселi увiрвалася банда i вкрала щось сокровенне для вас, дороге й життєво необхiдне. Хiба сидiли б ви склавши руки чи дулi показували всiм злодiякам?

Сила солому ломить, але не людей

Це страхiтливе видовисько (поверження залiзних кайданiв, що в них закували стадiон) дiти нiколи на забудуть. У їхню пам’ять врiжеться не дух Творення, а дух Розлому. Руїни. І шалена ненависть до сваволi влади не вивiтриться з їхньої свiдомостi. Вiдторг­нення, загарбання стадiону в сотень дiтей i тисяч дорослих — криводiйство не просто грубе, а й праволомне, протиправне. Влада дiє за старими канонами, з твердою вiрою: сила солому ломить! Але люди, на щастя, не солома. А мурований мур — об нього благополучно ламав зуби не один режим.

Буква Закону гласить: перед тим як щось будувати, влада зобов’язана порадитися з мiсцевими жителями, в даному разi — з педагогами, учнями, батьками. Словом, неодмiнно мають проводити громадськi слухання! Влада зухвало, наче занозистий розбiяка, обходить установлено строгостi законних правил i засторог. Дiє безпардонно, пiдступно, вкотре виставляє напоказ тупу силу, недозволене самоуправство.

Вельми красномовний приклад. 17 вересня цього року в програмi Савiка Шустера виступив вiце–прем’єр Колесников. Депутат ВР Ксенiя Ляпiна запитала його, чому держава насильно, нахабно забирає в дiтей шкiльний стадiон по вулицi Шалетт у мiстi Києвi.

Урядовець вищого ешелону вiдповiв не просто плутано, а неадекватно, як модно казати нинi. Мовляв, є сили, якi захоплюють землю, займаються рейдерством... i перешкоджають споруджувати льодовий каток для хокеїстiв. Але буде так, як ми скажемо.

«...З органiзаторами, якi штучно органiзовують цей рух (на захист шкiльного стадiону. — Авт.) уряд, по сутi, веде вiйну... Органiзацiя ця липова, в якiй, я певен, навiть печатки немає». Для рафiнованого чиновника печатка — то Цар i Бог. Не суть, не дiло, а штамп. І найстрашнiше — уряд веде вiйну не з казнокрадами, корупцiонерами, а з мирним населенням, яке вiдстоює свої законнi права.

Ксенiя Ляпiна делiкатно пiдправляє державного мужа: нiяка то не органiзацiя, а територiальна громада. Ось тодi–то самозакоханий муж вибухає праведним гнiвом: «То не громада! То жулiки!» — i додає, начебто вiн, вiце–прем’єр, i мiнiстр мiлiцiї публiчно доведуть цю iстину.

Пiсля такого залякування «iнакомислячих» мiлiцiєю повiяло враз... масово–каральним 37–м роком. Коли державна дубина загнала Закон на самiсiньке дно глухої ями. І летiли голови з плечей, як качани капусти.

Од себе додамо: вiце–прем’єр Колесников не доведе своєї кривої правоти нi в якiй iнстанцiї, вiн не в силi спростувати близько двох тисяч пiдписiв, не зможе пiдвести пiдписи батькiв пiд «органiзовану злочиннiсть»! А ось люди, по–хамськи ображенi вами, недобрий пане, брутально приниженi, ба, обпльованi на виду всiєї України, подають на вас до суду. Отож, пане вiце–прем’єре, i докажете, що вони — жулiки. А ви святий i непорочний, i преподобний.

...Щось у суглобах держави трiснуло, щось скрутилося пiдлотно — i «зла–вража сила», що досi таїлася, круто поперла вгору, хапаючи за горло мертвою хваткою просту людину.

Однак «зла–вража сила» має зарубати собi на носi: ординськi походи (з ОМОНом) проти народу нiколи не забуваються. Нiколи! Це такi рани на знеболеному тiлi, що не гояться. Ось вона, iстина, прив’язана до конкретної мiсцевостi: на Комсомольському масивi, густо населеному, за «регiоналiв» вiднинi не проголосує жодна жива душа!

* * *

Мало не щодня менi доводиться проходити подвiр’ям отих обкрадених, обiбраних владою шкiл (до станцiї метро «Дарниця»). Школярики загнано тиснуться у дворi, уроки фiзкультури вiдбуваються на асфальтi. Стадiон од шкiл уже втретє одмежовано залiзним арматтям i щитами бляхи.

А всерединi — там, де бiговi дорiжки, футбольне поле, стоїть автобус, набитий ОМОНiвцями.

Наче демони зловiснi, загрозливо проступають символи влади. Це Стiна, крiплена до залiза. Це Погром i Розор дитячого щастя. Та ще немилосердний ОМОН, який не помилує i не пощадить.

Розгонистими, цибатими Буквами, яко «щит на вратах Цареграда», вимальовано «опозицiєю» гасло: «Геть од стадiону, бандити!»

Степан Колесник (Україна Молода, 29.09.2010)]]> Wed, 29 Sep 2010 08:58:00 +0300