Тренер віце-чемпіонів України з ХК «Кременчук» — про початок нового сезону, європейські амбіції та розбудову «Айсберга» на Полтавщині
Автор: Іван Андрійченко
Дата: 29/09/15 21:34
 
Д. Підгурський на тренерському містку «Кременчука» (Фото: Д. Лиховій)
Цікава ситуація склалася в українському хокеї на початку сезону 2015/16. Через проблеми з фінансами в новому чемпіонаті України не стартував переможець попередньої першості — столичний АТЕК. Тож першим номером умовного «посіву» можна вважати ХК «Кременчук» — чинного віце-чемпіона країни. Цей клуб з’явився на хокейній карті України лише 2010 року, але стрімко прогресує. Амбіції команди з Полтавщини підкріплені стабільним фінансуванням, і саме «Кременчук» заявився від України на цьогорічний Континентальний кубок IIHF.

Внутрішню першість «помаранчево-чорні» почали вдало — з гостьової перемоги над «Дженералз» у Києві. Наступного дня, щоправда, зазнали поразки. Однак головний тренер «Кременчука» Дмитро Підгурський на ексклюзивне інтерв’ю для «УМ» погодився залюбки.


«Фаворитів — четверо, і ми в їх числі»

— Дмитре Івановичу, вас можна привітати й водночас поспівчувати? Як вам узагалі старт нового чемпіонату?


— Гадаю, варто привітати всю хокейну громадськість, усіх, хто любить цю прекрасну гру. Початок нового турніру — це завжди приємна подія, це свято.

Що ж до поразки, то хокей цим і цікавий, що ти заздалегідь не можеш передбачити результат. Тим більше, «Генерали», як і «Донбас», і, сподіваюся, «Витязь», — фаворити турніру. Тож нам вдалося обмінятися перемогами з одним із фаворитів.

— А «Кременчук»?

— Ну, і ми, звичайно.

— Ви доволі емоційно коментували дії підопічних у переможному матчі. Навіть на трибунах було чути, як після закинутої «Кременчуком» шайби лаялися з приводу дій у захисті: «Мене не хвилює, як ви зіграли в атаці, треба, щоб ззаду був порядок». Таке ваше тренерське кредо?

— Розумієте, у нас молода команда, і десь хлопцям трохи не вистачає ігрового мислення. Вони хочуть перемагати за рахунок азарту, постійно бігти вперед. Потрібно ж, навпаки, думати більше про захист, а в нападі у нас все вийде.

У повторній зустрічі в нас виявилися негаразди з реалізацією більшості. Тому й програли другий матч. Ось зараз сиджу, працюю над помилками: переглядаю відео, аналізую гру. Нам не пощастило: мали моменти, буліт не реалізували.

Утім настрій нормальний, бойовий, готуємося до «Донбасу», адже вже 2–3 жовтня прийматимемо лідера. «Донбас» для нас уже встиг стати принциповим суперником: у міжсезоння на турнірі в Дружківці ми по разу перемагали один одного.

— Як вам гралося у столичному Палаці спорту? А то люди вже й забувати почали, що тут колись відбувалися льодові баталії.

— Знаєте, щоразу, як заходжу до палацу, мурашки пробігають по тілу. Згадую себе молодого, коли грав ще за київський «Сокіл». Дуже приємно. Гадаю, і хлопцям моїм також було приємно побачити стільки глядачів на трибунах. За це окреме «спасибі» і нашим уболівальникам, і киянам, які прийшли на матчі. Все-таки Палац спорту є Палац спорту, тут особлива атмосфера.

— У кременчуцькому палаці «Айсберг» вас підтримують палкіше?

— Так, у нас прекрасні вболівальники, вони залюбки приходять привітати нашу команду. Коли грали в минулорічному «маленькому» чемпіонаті, у нас на трибунах постійно були аншлаги.

— Можна стверджувати, що порівняно з минулим сезоном український хокей оклигав? Чи стан пацієнта й досі важкий?

— Я оптиміст у цьому питанні. Сподіваюся, все в нас буде добре вже у найближчому майбутньому. Вже є невеликі зсуви на краще. Зараз ми наситили турнір кількістю команд, щоправда, якісно він ще має рости. Адже не секрет, що за рівнем майстерності підбору виконавців, фінансування перша четвірка команд вигідно відрізняється від інших учасників, у яких рівень нижчий.

«Президент розширює «Айсберг»

— «Срібло» минулого «маленького» чемпіонату, в якому грали чотири команди, засмутило керівництво й спонсорів вашого клубу?


— Програш завжди прикрий. Та пусте, то вже минуле, тепер ми дивимося тільки вперед. Хочу принагідно подякувати президентові нашого клубу Сергію Мазуру (підприємець, власник генерального спонсора клубу — ТОВ «Олександрія БліГ». — Ред.), який дуже любить хокей і все для нього робить. Причому абсолютно безкорисливо, адже не має з цього ніяких дивідендів. Ось зараз наш льодовий стадіон розширює, щоб трибуни були комфортнішими. Якби в нас було більше таких людей, хокей не вимирав би.

— У наш час утримувати команду з такого затратного виду спорту, як хокей, — то вже подвиг. Будьте відвертими, фінансові проблеми виникають?

— У нас немає проблем з фінансуванням.

— Чув, що на передсезонній зустрічі з командою ваш президент, окрім своєчасних виплат зарплатні (що вже рідкість в українському спорті), пообіцяв гравцям ще й преміальні за кожне (!) набране турнірне очко. Цікаво, скільки додатково коштує перемога над «Дженералз»?

— Ось тут, вибачте, — можете на мене ображатися, але всі питання щодо фінансів ставте президентові клубу. Я — тренер, а не бухгалтер, моє завдання, щоб команда виходила на лід і вигравала.

— Жоден тренер не буває задоволений комплектацією свого колективу. Що вам хотілося б змінити у складі «Кременчука»?

— Я б іще додав кількох захисників. І дуже гостро стоїть питання центрального нападника.

— У листопаді вам належить стартувати у Континентальному кубку. Два суперники вже відомі — французький «Руан» (господар турніру) і білоруський «Шахтар» із Солігорська, також ще буде переможець відбіркового раунду. Кременчуцькому клубу до снаги конкурувати на євроарені?

— Спробуємо, звісно. Чому б і ні? Я добре уявляю силу суперників, дуже хороші команди, з класним підбором гравців. У Солігорська швидка команда, в «Руані» половина гравців у національній збірній грає. Тут усе залежатиме від характеру наших хлопців, як ми підійдемо до цих матчів. А налаштування одне: просто виходити й битися.

— Дмитре Івановичу, у далекому 1991 році ви змогли пробитися з Києва до юніорської збірної Радянського Союзу. На ваш тренерський погляд, в Україні сьогодні менше юних талантів? Чи стільки ж, просто їм важко розкритися?

— Так, було діло, грав у збірній СРСР. Тоді напрочуд важко було пробитися, ви ж пам’ятаєте скільки в Союзі було обдарованої молоді! На жаль, якщо проводити паралелі з Україною, то зараз у нас дуже мало талантів. Річ у тім, що наше покоління і попередні виростало на вулиці. А вулиця вимагає від тебе вміння стрибати, бігати, бути спритним, грубо кажучи, десь схитрити, щоб вижити й виграти. А тепер усі діти сидять по квартирах з комп’ютерами, вони не розвиваються фізично. Їм дай будь-яку іграшку, вони її розберуть на запчастини, а на вулицю ніхто, на жаль, не біжить пограти у футбол чи хокей... Та й заняття спортом тоді були безкоштовними: ідеш спокійно до секції, займаєшся, не потрібно ні про що думати, тобі все видадуть. Було б тільки бажання. А зараз батькам за все треба платити шалені гроші.

ДОСЬЄ «УМ»

Підгурський Дмитро Іванович


Народився 11 лютого 1973 р. в Дніпродзержинську.

Виступав за команди «Сокіл», ШВСМ та «Беркут» (Київ), «Дніпровські вовки» (Дніпропетровськ), «Рубін» (Тюмень, Росія).

Триразовий чемпіон України. Срібний призер юніорського чемпіонату Європи 1991 р. у складі збірної СРСР. Гравець національної збірної України на трьох чемпіонатах світу (1993—1995).

Ігрове амплуа — нападаючий.

Кар’єра тренера: керував київськими ХК «Беркут» і «Поділ», броварським «Білим барсом». У 2010–2011 рр. входив до штабу молодіжної збірної України. Із 2013 р. — асистент головного тренера ХК «Кременчук», з 2014 р. — головний тренер.

Іван Андрійченко (Україна Молода, 29.09.2015)
 
Поки що коментарів немає

 

* Ваш коментар буде доступний для редагування протягом 10 хвилин
Сторінка створена за 0.016 секунди