Невдача українських хокеїстів на чемпіонаті світу в першому дивізіоні, що завершився в Києві минулої суботи, виглядає напрочуд прикрою — дуже вже багато факторів склалося не на нашу користь. Але, якщо говорити відверто, то збірна України посіла те місце (третє), на яке й заслуговувала. Казахстан має у складі кращих майстрів, ніж ми, а британські «леви» перевершили господарів в організованості, дисциплінованості та стабільності.


Усе пішло не так, як українцям хотілося, вже після першого ж матчу з британцями. Несподівана стартова поразка не залишила нам права на ще одну осічку. Надалі наші перебували у неприємній ролі тих, хто наздоганяє й чекає, коли спіткнеться хтось із конкурентів. Переконливо здолавши збірну Польщі, українці сподівалися, що ці самі поляки зможуть не програти хоча б в основний час командам із Туманного Альбіону і Казахстану.

І «Кадра» справді дала бій обом суперникам. У четвер підопічні Віктора Пиша трохи попсували нерви азійській збірній — за мінімального відставання 2:3 пропустили ще одну шайбу на останній хвилині у порожні ворота. А в суботу поляки були близькими не лише до нічиєї з британськими «левами», а навіть до перемоги. Цей успіх зіграв би на руку українцям — тоді нашим для чемпіонства достатньо було б обіграти казахів із будь–яким рахунком.

Збірна Польщі навіть без трьох лідерів, котрі травмувалися вже в Києві, «возила» британців майже впродовж усього матчу, мала безліч гольових моментів. Але в підсумку програла через власну недолугість. Єдине вилучення в третьому періоді поляки заробили, коли один із їхніх хокеїстів необережно зачепив ключкою обличчя суперника. І підопічні Пола Томпсона скористалися шансом на всі сто відсотків. Їм підсобив польський воротар Рафал Радзішевський — після кидка Бена О’Коннора з нульового кута підправив шайбу у свої ворота...


Головний тренер українців Дейв Льюїс спостерігав за дуеллю збірних Польщі й Великої Британії із ложі для почесних гостей і, думається, пережив неабияке розчарування. Дехто з нашої делегації, готуючись до вирішальної битви з казахами, інколи забігав у зал дізнатися рахунок. Невтішний для нас підсумок денного двобою змушував «синьо–жовтих» у вечірньому матчі долати суперників із різницею аж у чотири шайби. З огляду на рівень гри опонентів, це виглядало нереальним.

За підтримки майже семи тисяч глядачів (фактично — аншлаг) збірна України виклала на майданчику всі залишки сил. Але навіть за такого розкладу перевагу в першій половині зустрічі мали азіати — майже всуціль етнічні росіяни, що грають у КХЛ. Гідно виглядала лише наша перша п’ятірка: нападники мінської «Юності» Олег Шафаренко, Олександр Матерухін і Олег Тимченко та захисники Олександр Побєдоносцев і Віталій Люткевич. До того ж канадський суддя Девід Льюїс не мав наміру сприяти підопічним свого співвітчизника–однофамільця й іноді ставився до українців аж надто суворо.

Пропустивши першими, господарі зусиллям волі змогли відігратися й навіть вийти вперед.

В останні 14 хвилин третього періоду нашим треба було закидати ще три шайби. За рахунку ж 2:1 до вищого дивізіону за кращою різницею шайб виходили британці — їхні численні фани в центральному секторі емоційно вітали мінімальну перевагу України.

У цей час у п’ятому секторі зав’язалася сутичка між експресивними монголоїдними вболівальниками Казахстану й не зовсім тверезими киянами. Власне, гості мали рацію: «ультрас», що прийшли з футбольного матчу «Арсенал» — «Динамо», викрали у сусідів по трибуні казахський прапор і витерли об нього ноги. Загін правоохоронців втрутився у протистояння вчасно.

Не віддали свого казахстанці й на льоду. Підопічні Андрія Хомутова забігали з більшою енергією й таки звели основний час до тріумфальної для себе нічиєї. Чемпіони Азійських ігор повернулися до вищого дивізіону світового хокею.

У додатковий час наші пішли вперед великими силами, намагаючись подарувати вболівальникам перемогу бодай із мінімальним рахунком. Але проґавили разючу контратаку — автором шайби став етнічний українець Федір Поліщук, нападник із «Бариса» (загалом цей клуб з Астани представляли 15 гравців збірної Казахстану). Досвідчений голкіпер Костянтин Симчук ще довго залишався лежати на льоду, наче символізуючи руйнацію надій на відродження української збірної.

Справжнім героєм дня став Хомутов, який двома днями раніше відзначив 50–річний ювілей. «Матч проти господарів був для нас найважчим як із фізичної, так і з психологічної точки зору. Українці створили біля наших воріт більше моментів порівняно з іншими суперниками», — визнав легендарний радянський хокеїст.

«Казахстан був найкращою командою турніру і заслужив підвищення в класі», — визнав після матчу Дейв Льюїс, чиє майбутнє в українській збірній поки що під питанням.

На врученні медалей директорат турніру назвав і найкращих за позиціями: воротар — Стівен Мерфі (В. Британія), захисник — Роман Савченко (Казахстан), форвард — Олександр Матерухін (Україна).


ОРГПИТАННЯ

Чемпіонат — світовий, організація — «по–нашому»

Хокейний чемпіонат у Києві можна розглядати як пробу сил українців у проведенні турнірів високого рівня перед футбольним Євро–2012. При всьому бажанні побачити щось приємне, на перше місце вилазить негатив і ляпи українських організаторів. Більше, ніж «задовільно», їм аж ніяк не поставиш.

Скажімо, диктор кілька разів повторював для власників абонементів, аби вони не залишали Палац спорту у паузах між матчами (бо квиток дійсний на один прохід). При цьо­му міліція і стюарди, виконуючи чийсь ідіотський наказ, виганяли всіх із приміщення. І потім у глядачів були великі проблеми, аби потрапити назад.

Акредитаційний центр, який мав щодня працювати до 19–ї години, у середу закрили близько 17–ї, оскільки такому собі Юрію Чуланову захотілося кудись піти, й кілька журналістів не змогли вчасно отримати перепустки. Виявляється, той Чуланов був єдиним, хто міг фотографувати на акредитаційні картки. При цьому розклад роботи з дверей завбачливо зняли.

У палаці постійно крутили попсові пісні сумнівного змісту — очевидно, виконуючи замовлення від радіо «Шарманка». Але, думається, тексти на кшталт «Лише б ти гола ходила поруч» аж ніяк не призначені для широкого загалу, особливо для дітей.

Підходячи до однієї з сувенірних крамниць, не варто було розраховувати на увагу продавців — вони «травили» анекдоти з матюками, не соромлячись відвідувачів. Зате в другому магазині приємно вразила дівчина, котра чи не єдина відповідала українською мовою.

А найбільше «добив» випадок у суботу. Домовившись про інтерв’ю із тренером збірної України Дейвом Льюїсом, журналіст «УМ» намагався потрапити у мікст–зону. Але агресивний сивочолий начальник пускати відмовився, хоча не мав на це жодного права. Пояснення українською мовою, що я можу заходити в зону для спілкування з хокеїстами після тренування, на російськомовного дядька не подіяли. «Мені Коваль (генсек ФХУ. — Авт.) сказав, що тільки після матчу. Ідіть із ним вирішуйте. А то будуть мені розказувати, що робити, бандери!» — завершив емоційну тираду чолов’яга.

Парадокс у тому, що, позбавлений можливості легально підійти до Льюїса, я скористався проходом, куди мене пускати не мали. Стюарди ж замість того, щоб зупинити мене, розглядали журнал «Плейбой».

Андрій Фоменко (Україна Молода, 27.04.2011)