Сергій Бабинець — екс-хокеїст київського «Сокола», донецького «Донбаса», національної збірної України та колишній менеджер юнацької та молодіжної збірних з хокею. Нині він розпочав новий етап у професійній діяльності, очоливши одеську СДЮШОР «Крижинка», а водночас входить у тренерський штаб місцевого хокейного клубу «Шторм». Зрештою, це інтерв’ю – не про хокей. Зі Sport.ua Бабинець поділився, які амбітні цілі ставить перед собою у розвитку фігурного катання в Одещині, а також розповів про плани щодо покращення інфраструктури та підготовки майбутніх олімпійських чемпіонів.

- Пане Сергію, раніше ви працювали менеджером збірних України з хокею. Як взагалі виник варіант, щоб змінити роботу?
- У минулому сезоні я поєднував дві професії: грав за «Сокіл» і працював у Федерації хокею України менеджером юнацької та юніорської збірних. Мені подобалася ця робота, адже хокей - це моє життя. Та у 36 розумів, що невдовзі доведеться завершувати кар'єру гравця і починав думати про свій розвиток як менеджера чи керівника проєкту, адже хотів залишитися в спорті.

Наприкінці сезону у ході фінальної серії з «Кременчуком» я отримав другу травму коліна. Свого часу я вже завершував через неї кар'єру перед повномасштабною війною, потім повернувся і провів два прекрасних сезони в «Соколі». Навіть не міг мріяти, щоб почати закінчити кар'єру в рідному клубі. Після операції зрозумів, що мушу «повісити ковзани на цвях». «Сокіл» став чемпіоном України, і я, хоч уже без форми, підіймав кубок разом із хлопцями.

Після цього мені запропонували працювати керівну посаду в чемпіонаті України з хокею на сезон-2024-2025. Ми планували створити велику лігу, вже знайшли спонсорів. Але коли почалася зміна влади у Федерації хокею України, в мене виникла довга пауза у хокеї. В цей час я отримав пропозицію від клубу «Шторм» стати асистентом головного тренера Олександра Бобкіна в Одесі. Паралельно мені повідомили про заплановану зміну керівництва в СДЮШОР «Крижинка» з фігурного катання.

Коли в Одесі дізналися, що я погодився працювати зі «Штормом», мені запропонували посаду директора «Крижинки» - іменитої школи вищої категорії, яка виховала першу олімпійську чемпіонку незалежної України Оксану Баюл. Це був великий виклик, який вимагав переїзду до Одеси. Порадившись з родиною, погодився, тому сьогодні знову поєдную дві посади.

- Які у вас перші враження від Одеси та від нової роботи?
- Раніше я приїжджав до Одеси лише відпочивати – влітку на два-три дні або вікенд з родиною. Коли був молодшим і неодруженим, з друзями їздили поплавати в морі та поїсти рибки. Одеса – дуже колоритне місто. В Україні всі міста відрізняються одне від одного, але такого унікального, як Одеса, мабуть, більше у світі немає. Це сонячне, специфічне та надзвичайно красиве місто. Хоча Київ залишається найголовнішим місцем мого життя, я радий зараз жити у такому «раю» - мені тут все подобається.

Єдине випробування – зараз не можу постійно бути з родиною. Дружина і донька періодично приїжджають, я теж, коли маю час, їду до Києва на день-два, коли був хокейний сезон, мав виїзди в столицю з командою. Сподіваюся, невдовзі вирішимо певні побутові питання у Києві і вже наприкінці весни чи влітку родина Бабинців переїде жити до Одеси.

- Які перші завдання, цілі ви поставили перед собою зі вступом на посаду?
- СДЮШОР «Крижинка» є власністю Одеської обласної ради. Незважаючи на багату історію та визначні досягнення, я побачив, що будівля, льодова арена, роздягальні та інша інфраструктура перебувають у занедбаному стані — складається враження, що останні 10 років тут ніхто не займався ремонтом і розвитком.

Тут багато дітей та батьків, у яких горять очі, вони хочуть займатися фігурним катанням, вони справжні фанати цієї справи. Але умови жахливі. Прийшовши на посаду, я зрозумів, що головна місія — насамперед спорт і розвиток спортсменів. Необхідно створити такі умови для дітей, щоб вони спочатку ставали чемпіонами України, потім чемпіонами світу, і зрештою приносили нашій країні олімпійські медалі. Для цього потрібні сучасні умови. Те, що було достатнім у 90-х роках, уже не відповідає сьогоднішнім вимогам конкуренції. Зараз усе розвивається — специфіка тренувань, інвентар. Нам також потрібно не відставати.

Головне — досягнення в спорті. Але щоб мати результати через 5-8 років, треба зараз створити базу та умови для спортсменів і тренерів. Роботи багато. Головна мета — олімпійська медаль, тепер уже не хокейна, а з фігурного катання. Потрібно зробити все, щоб ця мрія стала реальністю.

- Який взагалі рівень льодової інфраструктури зараз в Одесі?
- Звичайно, інфраструктури недостатньо. Тренери школи говорять, що не вистачає годин льоду – в інших школах України діти мають значно більше часу для тренувань. Наша школа має власну льодову арену, але вона не стандартного розміру – десь 40×20 метрів замість стандартних 60×30 метрів. На такому маленькому льоду складно поставити повноцінну змагальну програму. Ми також використовуємо великий лід у Палаці спорту і я дуже вдячний його директору Євгену Філонову за підтримку нашої школи. Але цього також недостатньо.

Існує проєкт, але поки що більше на папері, будівництва ще одного льодового майданчика стандартних розмірів.

Хочу зазначити, що льоду бракує також і для хокеїстів. Зараз є сильна, амбітна, професійна команда «Шторм», яка в дебютному сезоні відразу здобула Кубок України. У перспективі команда повинна мати свою дитячу школу. Але для цього потрібен свій лід. «Шторм», який виступає у чемпіонаті України, тренується в Палаці спорту. Дітям треба шукати інше місце.

Теж не має власної бази хокейна школа «Морські вовки». Було б добре, якби в Одесі існували дві хокейні школи - і «Шторм», і «Морські вовки», які б конкурували між собою. Це стало б великою перемогою для Одеси.

- Чи достатньо наразі в Одесі кадрів як серед тренерів, так серед фігуристів?
- Перед початком повномасштабної війни в нашій школі займалося близько 400 спортсменів, зараз – десь 200. Кількість тренерів залишилася приблизно такою ж: зараз – 19, а було 23. Це проблема не лише фігурного катання, а й спорту в Україні загалом – відбувся великий відтік людей. Багато хто виїхав за кордон і їх можна зрозуміти: діти повинні жити в безпеці, розвиватися, навчатися. Багато людей виїхало й з Одеси, яка знаходиться біля моря і зазнає постійних ворожих обстрілів.

Одне з основних завдань на наступний сезон, яке я поставив перед тренерським складом – підготовка і пошук нових спортсменів. Це передбачає роботу з дитячими садками та школами. Треба розуміти специфіку фігурного катання: розпочинати тренування потрібно з трьох-чотирьох років. Тому дитячі садки – наш основний «тарґет», куди ми спрямуємо зусилля влітку, щоб залучити якомога більше дітей.

Тренерів зараз недостатньо. Також хочеться, щоб вони підвищували свою кваліфікацію, адже сьогодні наша школа з фігурного катання – не найкраща школа в Україні. Прагну, щоб у нас були найкращі тренери, які виховуватимуть найкращих дітей.

- Які маєте задумки щодо підвищення кваліфікації тренерів?
- Зараз ми разом з тренерським складом та помічниками шукаємо різні варіанти. Розглядаємо семінари за участю українських спеціалістів і міжнародні семінари наприкінці сезону, влітку чи на початку сезону в серпні. Хочемо співпрацювати з тренерами, у яких є амбіції розвиватися і досягати великих успіхів і надамо їм таку змогу. Існує специфіка: в Україні ми обмежені в отриманні нових знань, бо тут вистачає своїх проблем. А для участі в міжнародних семінарах необхідне знання принаймні англійської мови. На жаль, не всі наші тренери володіють англійською.

З власного досвіду скажу: якщо їдеш на семінар і нічого не розумієш, то сенсу їхати туди немає. Тому це один із критеріїв - шукаємо можливості для тих, хто хоче і, головне, хто може отримати та засвоїти цю інформацію.

- Чи достатньо зараз фінансування у школі? За рахунок чого вона взагалі фінансується?
- Коли я обійняв посаду директора СДЮШОР, відразу почалися ремонтні роботи. Уже наступного дня бригадир оцінив першочергові проблеми, які потребували вирішення. Зараз ми повністю оновлюємо роздягальні, створюючи сучасний простір з окремими місцями для кожного спортсмена. Раніше приміщення мали серйозні проблеми з пліснявою, що, звісно, негативно впливало на тренувальний процес. Паралельно ми замінюємо всі комунікації – батареї, електропровід, каналізацію. Усе це робиться для забезпечення належних умов функціонування «Крижинки».

Нам вдалося залучити приватних інвесторів, які профінансували ремонт залу хореографії. Зокрема, було відреставровано паркет, який перебував у вкрай занедбаному стані. Також за спонсорські кошти ми замінили покриття в залі фізичної підготовки – замість старого ковроліну, який не оновлювався близько 20-25 років, тепер лежить спеціальний спортивний лінолеум, на якому фігуристи можуть безпечно тренувати стрибки та інші елементи.

Щодо фінансування, ми є неприбутковою установою. Одеська облрада забезпечує нас коштами на заробітну плату для тренерів та персоналу, а також оплачує комунальні послуги. Водночас школа має можливість залучати кошти на розвиток через спецфонди, послуги – масові катання та оренда льоду. «Крижинка» поступово починає заробляти, і всі ці кошти спрямовуватимуться виключно на розвиток закладу.

СДЮШОР підпорядковується Одеській облраді. Хочу насамперед подякувати очільникові Одеської обласної державної адміністрації Олегові Кіперу та його команді. Це люди, які в такий непростий час вкладають душу в розвиток спорту на Одещині. Для мене як спортсмена дорогого вартує те, що вони вболівають і підтримують хокейну команду та постійно сприяють розвитку «Крижинки». Безпосередньо перед нашою розмовою мені зателефонував заступник голови ОДА Сергій Кропива і запитав, чи потрібна допомога та які є проблеми. Ви можете зрозуміти, наскільки ці люди хочуть розвивати зимовий спорт на Одещині. Тому їм велика шана. Розумію, що без їхньої підтримки точно не впорався б.

- Хокейний «Шторм» має дуже велику популярність серед одеситів. Чи є в розробці якісь проєкти, пов’язані з фігурним катанням, щоб залучати так само багато глядачів до цього виду спорту?
- Нам є куди рости і хочеться, щоб в Одесі був не тільки хокей, а й фігурне катання. Буде прекрасно, якщо вболівальники приходитимуть і на хокей, і на виступи наших фігуристів. Насамперед потрібно створити якісну базу для спортсменів. Згодом ми хочемо, щоб в Одесі проводилося якомога більше всеукраїнських змагань, чемпіонати України, а після перемоги у війні –міжнародні турніри. Хочу, щоб Одеса знову як це було колись, стала центром фігурного катання в Україні. Звісно, це потребує багато роботи, і ми розуміємо, що це питання не одного місяця і навіть не одного року. Але ми чітко бачимо напрям і конкретні кроки, які потрібно зробити.

- Чимало перспективних українських спортсменів починають в Україні, згодом, як хокеїсти, так і фігуристи, переїжджають за кордон. Що треба змінити в підході до дитячого та дорослого спорту, щоб більше талантів залишалося в Україні?
- Найбільша біда – в нас зараз війна. Спортсмени виїжджають найперше тому, що в нас небезпечно. Ми можемо зараз існувати лише завдяки Силам оборони. Як тільки війна закінчиться, певен, що більшість українців повернеться. Перед війною не було такого відтоку спортсменів, у нас створювалися належні умови. Головним було бажання розвивати різні види спорту. У нас це успішно відбувалося – футбол, наприклад, мав значний прогрес у популяризації та розвитку ще до російського вторгнення в 2014-му. Хокей також виходив на новий рівень до початку повномасштабної війни.

Якби не було анексії Кримського півострова та вторгнення росіян на Донеччину та Луганщину, думаю, хокей давно вже був би в еліті. По всій Україні функціонували б льодові арени на 8-10 тисяч глядацьких місць. На жаль, ворог стримав цей процес, тому маємо те, що маємо. Після завершення війни нам потрібно братися за відбудову України та відродження спорту, особливо дитячого.

- Якби ви могли запросити одного відомого спортсмена або одну відому спортсменку на тренування сюди в одеську СДЮШОР, хто б це був?
- Звичайно, мені хотілося б привезти сюди Оксану Баюл, найзнаменитішу вихованку нашої школи, олімпійську чемпіонку. Вона могла б показати: «Дивіться, ось тут я тренувалася, тут я жила, в цьому кафе я їла – ви робите те ж саме. І ці тренери, які зараз вас тренують, були такими ж спортсменами, як і я, ми разом тренувалися на цій «Крижинці». Тому для вас немає нічого неможливого. Я вже цю доріжку протоптала». Це важко зробити вперше, але коли хтось уже зробив, то це може стати дороговказом для інших.

- Як одесити можуть підтримати розвиток фігурного катання або хокею в своєму місті?
- Все взаємопов’язано. Має бути популяризація, і хокей, і фігурне катання повинні йти до вболівальників, до одеситів. Насамперед потрібна впізнаваність. На жаль, ще рік тому впізнаваність і хокею, і фігурного катання була невисокою. Зараз хокейний «Шторм» проводить велику роботу. Чимало одеситів про команду вже знають. Це видно з того, що в соцмережах люди діляться сторіз, що вони на хокейному матчі, де відбувається круте шоу. До речі, Палац спорту, який прийняв нас, потребує ремонту й відновлення, але на сьогодні за місткістю для вболівальників ця арена – найкраща. Зараз вже видно, що хокей в Одесі став конкурентом для театру та кінотеатру – це те, що потрібно робити по всій Україні.

З фігурним катанням так само. Необхідно висвітлювати діяльність, проводити більше турнірів, поширювати інформацію про змагання у соцмережах, показувати красиві ролики, спілкуватися з людьми, щоб вони бачили, наскільки це прекрасний вид спорту. Фігуристи ефектні, елегантні, красиві. Це дуже творча професія, на мій погляд. В Одесі можна доторкнутися до цього виду спорту і закохатися у фігурне катання.

Не обов’язково бути батьками спортсменів – можна просто прийти як глядач. Нещодавно в Одесі відбувався п’ятий етап всеукраїнського фестивалю юних фігуристів. Ми організували змагання для 350 дітей з усієї України, які тривали в Палаці спорту чотири дні. Мої друзі та знайомі, які приходили, казали: «Це дуже круто! Запрошуй на інші змагання, бо це дуже красиво, і коли бачиш це наживо – це справді захоплює».

Валерія Танцуренко (sport.ua, 28.03.2025)