Автор: Катерина Пітєніна
Дата: 31/08/18 16:19
 
І. Жданов (Фото: А. Сміла)
Міністр молоді та спорту України Ігор Жданов дає обіцянки переважно спортсменам: удесятеро частіше, ніж молоді загалом. При цьому він стабільно входить до трійки міністрів, чиї плани втілюються в життя найчастіше. Ми поговорили з міністром і про молодь, і про спорт. Зокрема, з’ясували, коли в Києві буде пристойна ковзанка, чи згоден міністр зі зменшенням кількості годин фізкультури у школі, чи варто, на думку міністра, робити спортсменів Героями України та чому перший заступник міністра, якому закидають конфлікт інтересів, написав заяву про звільнення.

Нещодавно був скандал з Усиком з приводу звання Героя України. Загалом із 1991 року восьмеро спортсменів мають таке звання: Кличко, Клочкова, Бубка, Шевченко та інші… Яка Ваша позиція: чи варто нагороджувати спортсменів званням Герой України? Чи, можливо, варто припинити таку практику?

По-перше, я не бачив там жодного скандалу: це були просто різні точки зору. У нас, якщо з’являються різні точки зору, то це відразу скандал. А я вважаю, що це шлях до знаходження істини. Лише в дискусії можна знайти якесь оптимальне рішення. Але ця дискусія повинна мати цивілізований характер.

По-друге, я розумію, що країна змінилася й десятки тисяч наших громадян, у тому числі і молодь, і спортсмени, до речі, захищають територіальну цілісність нашої країни, даючи опір збройній агресії Росії.

Розгорілася дискусія, чи можна давати спортсменам звання Героя України. На мою думку, так. Але тільки якщо це вагомі багаторічні досягнення, якщо людина – справжній патріот. Бо вона теж захищає Україну, тільки в інший спосіб, просуваючи її позитивний імідж на міжнародній спортивній арені. Саме на честь спортсмена, його перемог і нашої держави піднімається прапор, звучить гімн України. Це дуже важлива складова. Я думаю, якби ми спитали наших військових, які захищають на лінії зіткнення Україну, вони б підтримали таке рішення. Я не говорю про персональне рішення, я зараз говорю про принципи.

Після успіху на Олімпіаді Олександра Абраменка Ви говорили про те, що цього року в Україні з’явиться сноупарк. Півроку минуло. Як просувається проект?

Місцеве керівництво й тренери запрошували мене до Буковелю й там ми обговорювали створення сноупарку. Міністерство не будує сноупарки – саме приватний інвестор пообіцяв, що там буде зроблений сноупарк, і велика частина цієї справи там уже зроблена.

Це ж достатньо легко робиться: підігнали бульдозер, грейдер, зробили насип, а потім зі снігу сформували спеціальні фігури, встановили трампліни. Коли я там був, сноупарк уже працював, і там тренувалася наша юніорська збірна. Там також проводилися чемпіонати України з лижного слоупстайлу, фрістайлу, акробатики та могулу-2018.

Тобто Ви просто озвучили те, що Вам повідомив приватний інвестор?

Так. І на той час, коли я був там – у березні – він (сноупарк – ред.) там уже був.

Два роки тому всі ЗМІ писали про те, що Сергій Бубка особисто домовився в Ріо-де-Жанейро, що гімнастичне обладнання після Олімпіади безкоштовно віддадуть Україні. Всі писали про це на моменті анонсу, але потім була тиша. Обладнання надійшло в Україну?

За тією інформацією з Національного олімпійського комітету, яка мені відома, це обладнання прибуло в Україну, і його використовують наші гімнасти в залі на олімпійській базі «Конча-Заспа», разом з іншим інвентарем, який закупило Мінмолодьспорту. Ще одна партія обладнання для спортивної гімнастики, а також мікроавтобус для художньої гімнастики були передані нашим збірним командам за програмою допомоги від Уряду Японії. Це був грант на суму понад 74 тисячі доларів США. Це вже ми разом займалися з Іриною Дерюгіною, Сергієм Бубкою. Нам суттєво допомогли посол Японії в Україні Сумі Шігекі, президент Міжнародної федерації гімнастики Морінарі Ватанабе.

У Вас була обіцянка з приводу створення центрів олімпійської підготовки. Існують на сьогодні два центри: в Чернігові та в Києві. Чи не так?

Не так, зовсім не так. У Вас, до речі, пишеться, що вона в процесі виконання. Я думаю, що вона давно вже виконана…

Виправте мене, розкажіть.

Ми створили Державний центр олімпійської підготовки з легкої атлетики, з двома філіями: в Сумах і в Луцьку. Ми створили центр олімпійської підготовки з художньої гімнастики, про який наша збірна мріяла десятки років. Існує центр олімпійської підготовки зі стрибків у воду: його потрібно лише запустити, але вже є всі відповідні розпорядження на рівні Кабінету міністрів.

Просто цей процес достатньо тривалий. Моя політика як міністра полягає в тому, що в нас є пріоритетні олімпійські види спорту, які традиційно приносять медалі Україні, і вони повинні мати державні центри олімпійської підготовки. Постійно з’являються нові пропозиції, які я підтримую. Ну, наприклад, нещодавно звернулася Федерація вільної боротьби: «Ми теж хочемо центр». Звернулася Федерація футболу: «Хочемо центр олімпійської підготовки з футболу».

Тобто те, що я планував, я виконав. А з точки зору подальших перспектив, то, думаю, що в кожному пріоритетному олімпійському виді спорту слід мати свій центр олімпійської підготовки.

Реконструкція спортивного комплексу «Авангард» мала розпочатися цього року. Чи почалася?

Ні, вона не почалася в зв’язку з тим, що в державному бюджеті не було заплановано грошей на його реконструкцію. На жаль, мені не вдалося минулого року разом з усіма зацікавленими колегами, народними депутатами, протиснути це питання безпосередньо через капітальні видатки в бюджеті Мінмолодьспорту.

Коли ми розглядали бюджет на уряді до другого читання, вирішили, що ці гроші підуть із Державного фонду регіонального розвитку через Київ. Але нам не вдалося провести проект через київську комісію.

Зараз іде процес формування бюджету на наступний рік. Мій пріоритет – включити ці гроші саме до бюджету міністерства. Інакше я не виконаю свою обіцянку, буду брехуном просто, а це не в моїх правилах. Ремонт «Авангарду» має серйозне суспільне значення, тому що льоду в Україні, особливо в Києві, катастрофічно не вистачає.

Діти їздять на заняття на 5-6 годину ранку, часто ділять один лід: юні хокеїсти, фігуристи. Тому що в цей час лід некомерційний, можна дешевше заплатити за тренування. «Крижинку» колись зруйнували перед Євро-2012, а замість реальної альтернативи залишилися самі обіцянки. До мене приходили мами хокеїстів, такі, що можуть за дітей постояти, говорили «Пане міністре, куди ви дивитеся? Катастрофа в Києві, немає жодного майданчика».

Тому для мене реконструкція «Авангарду» – одне з пріоритетних завдань. Його з величезними зусиллями забрали у профспілок, які розграбували цей об’єкт, довели його до аварійного стану. Процес повернення у державну власність був дуже складний, він тривав чотири роки, завершився тільки торік. Ми знайшли гроші, щоб зробити проект (внутрішні ресурси, не додаткові) – понад 2 мільйони гривень. Але все не так просто: подібні процедури займають дуже багато часу.

Я коли не працював у міністерстві, а був у громадській організації, для мене було незрозумілим, як можна не провести тендер. Але коли прийшов працювати міністром… З одного боку, ми боремося з корупцією, це правильно. Але ми встановили такі процедури, які мають дуже тривалий характер. Почнеш у січні реалізовувати будь-який інвестиційний проект, а на саму фазу будівництва ти виходиш лише в жовтні поточного року.

Пояснюю, спочатку грошей немає до лютого, тому що немає бюджетних програм. Потім ти знаходиш гроші – тобі роблять проект місяці три. Потім ти місяць проходиш експертизу. Потім ще півтора-два місяці – тендер. І от коли державне підприємство вже може будувати – настає жовтень.

А ще проблема в тому, що в нас гроші неперехідні, тобто після завершення року невикористані кошти міністерств та інших ЦОВВ автоматично повертаються назад до державної скарбниці. Це, до речі, породжує іноді корупційні проблеми, тому що всі намагаються їх освоїти до першого січня.

І вже байдуже яким чином…

Я попереджав своїх підлеглих, щоб вони не допускали таких рішень, говорив: «Я знаю, як це робиться в інших. Це ваша відповідальність. У тому числі й кримінальна». Ви знаєте, як там і акти закривають, і з якою якістю роблять ці роботи. У мене особисто нульова толерантність до корупції в Мінмолодьспорту. Ми, до речі, лідируємо за показниками впровадження антикорупційних заходів. Я говорю про моніторинг урядово-громадської ініціативи «Разом проти корупції».

Стадіон «Арена Львів» працюватиме?

Він працює.

І буде далі функціонувати?

Проблема «Арени Львів» – це 417 мільйонів гривень боргів, які виникли під час підготовки до чемпіонату «Євро-2012», коли «професіонали», попередники, навішали боргів на цей стадіон, на НСК «Олімпійський», на столичний Палац спорту.

Вони їх забрали у Міністерства молоді і спорту в Укрєвроінфрапроект, а потім повернули з величезними боргами. На НСК «Олімпійський» борг 2,27 мільярда, у Палацу спорту – 44 мільйони, в «Арена Львів» – 417 мільйонів. А це лише підприємства Мінмолодьспорту, які були повернуті.

Львівський стадіон «Скіф» не добудували – також із боргами повернули назад університету (Львівському державному університету фізичної культури – ред.). І так у всій країні. Це приклад недбальства та корупції. Тому необхідно шукати державний механізм розв’язання цих проблем, ми нікуди від цього не подінемося.

Наприклад, для того, щоб виплатити борги НСК «Олімпійський», потрібно більш ніж 2,2 мільярда гривень, а бюджет усього Міністерства на 2018 рік разом із субвенціями – близько 2,6 мільярда гривень.

«Арена Львів» працює, вона прийматиме матчі національних збірних. Минулого року там іноді грала «Зоря». Було б добре знайти ту команду, яка постійно грала б на цьому стадіоні.

Чому тоді у Рахунковій палаті говорили, що Міністерство байдуже поставилося до старих боргів? Розумію, що це запитання більше до Рахункової палати, та все ж…

Мені просто смішно, розумієте? (сміється – ред.) Слава Богу, уже обрали новий склад Рахункової палати.

Ми нічого не зробили? Десятки листів на Кабінет міністрів, проекти постанов, які вносило міністерство або підтримувало відповідні постанови Мінінфраструктури, рішення уряду, хоча вони й не були втілені в життя.

На жаль, механізму погашення цих боргів ми поки так і не знайшли. І це дуже важко для наших підприємств.

Та й загалом, некоректно на нашу команду, яка працює в Мінмолодьспорту з грудня 2014 року, вішати борги за Євро-2012. Кожен має відповідати за своє. Ми активно співпрацюємо з Генпрокуратурою та МВС щодо розслідування кримінальних проваджень, які були відкриті за фактами розкрадань під час підготовки до проведення Євро-2012 в Україні. Оті «ділки» нехай і відповідають за скоєне за всією суворістю закону.

Якщо Ви хочете, ми можемо надати Вам все листування з Рахунковою палатою.

Воно є у відкритому доступі, я читала його повністю.

Це схоже на те, як Держаудитслужба пише за результатами перевірки федерацій, які перебувають в експерименті (спортивні федерації отримали можливість напряму отримувати й розпоряджатися бюджетними коштами без посередника в особі Мінмолодьспорту – ред.): «Міністерство не здійснює достатнього контролю за діяльністю федерацій у частині використання коштів».

Коли ми починали експеримент, я всіх попередив: «Колеги, щороку буде аудит, ми будемо вас перевіряти у поточному режимі». Пишу на Держаудитслужбу з проханням провести такий аудит федерацій, отримую унікальну відповідь: «Це позапланова перевірка, ми перевіряти не будемо». Добре. Пишу прем’єр-міністру, пояснюю ситуацію. Він уже дає особисте доручення – лише тоді вони перевіряють.

Наступного року ситуація та сама, знов «ми не будемо перевіряти», знов я пишу прем’єр-міністру. Їм дають доручення – вони перевіряють. А потім за результатами пишуть, що ми не здійснюємо контроль. Так вони нам самі відмовляли у забезпеченні такого контролю скільки разів?!

А для того, щоб здійснити контроль міністерством, у мене навіть не вистачає інституційної спроможності: у відділі внутрішнього аудиту працюють лише дві людини. Декілька разів ми проводили конкурси, вони закінчилися нічим. Одна людина у відпустці – все, немає ніякої роботи.

Я розумію Ваше ставлення до цього документа. Але все одно хочу уточнити щодо конкретики…

Всі наші пояснення й заперечення дуже детально викладені в інтернеті на 13 сторінках тексту, за кожним пунктом. Із ними може ознайомитися кожен охочий. Якщо є якісь речі правильні, конструктивні, потрібно з ними погоджуватися й ці недоліки усувати. Але, вкотре наголошую, не можна «вішати» на міністра відповідальність за все, що було до нього, за ті рішення, які ним не ухвалювалися. По-друге, я переконаний, – можливо, держсекретар Міністерства молоді і спорту мене не підтримає – що основну відповідальність за все це в будь-якому міністерстві має нести державний секретар після того, як був суттєво змінений закон «Про державну службу».

Міністр на сьогодні – вже не головний господарник та кадровик у відомстві, а виключно політична посада. Знаєте, що міністр жодної людини не призначає в міністерстві?

Так, державний секретар призначає.

Тому державний секретар, який здійснює керівництво державною службою в Міністерстві та відповідає за державні підприємства та установи й організовувати всі ці процеси.

Ось, наприклад, ще одна нелогічна ситуація. У нас НАЗК пише припис міністрам як керівникам відомства, що хтось із державних службовців не подав декларацію вчасно, вимагає притягнути винних до відповідальності. В законі написано, що приписи подаються на керівника підприємства, установи тощо, тому вони автоматично пишуть на міністра. Але як може міністр впливати на державних службовців? Він їх не преміює, не звільняє, не підписує їм відпустки. Він навіть догани їм не може оголосити. Все це робить державний секретар, а шишки чомусь сиплються на міністра.

А у Вас нормальні відносини з державним секретарем?

Думаю, що так, вони абсолютно робочі. Він переміг на конкурсі, я до цього не був знайомий з Олегом Миколайовичем Немчіновим. Він є учасником АТО, кандидатом наук. Мені здається, що він абсолютно нормально працює на цій посаді. Але все одно має бути розподіл компетенції. Це питання і змін до закону «Про запобігання корупції», і змін до закону «Про державну службу». Потрібно більш чітко та однозначно визначити, хто за що відповідає. Ці зміни вже назріли.

Так от, про документ Рахункової палати. Там писалося, що Міністерство приділяє недостатньо уваги спортивним змаганням, які відбуваються без залучення коштів державного бюджету. Це так чи ні?

Ми маємо єдиний календар спортивних заходів і змагань. Це товстелезний документ на чотириста сторінок. Він формується за поданням федерацій і затверджується міністром. Є змагання, які внесені до цього календаря. Тобто вони є офіційними, їх визнає держава Україна. Той, хто там переможе, може отримати спортивне звання, залежно від рангу змагань. Але ці змагання можуть не фінансуватися державою. В такому разі сама федерація знаходить кошти чи спонсора, який профінансує залу, проживання спортсменів, їхнє харчування тощо – держава не вкладає жодної копійки.

А вони нам написали (Рахункова палата – ред.), що навіть у таких випадках Міністерству мають надавати звіти про проведення змагань. Ну, питання спірне. Про що вони нам звітуватимуть? Відзвітують вони на півсторінки, що провели змагання, – вони й так надають такі звіти. Тому тут є нюанси.

Ви говорили, що основна задача – зрівняти ДЮСШ і спортивні клуби. Щоб клуби також мали право на фінансування з місцевих бюджетів. Які успіхи в цьому?

Я думаю, що зараз жодних перепон для того, щоб спортивні клуби співфінансувалися з місцевих бюджетів, немає. Для цього потрібне рішення відповідної міської, селищної ради.

Ідея така. Ви – мама, я – тато, наші діти займаються в якомусь клубі. Нам байдуже: це ДЮСШ чи спортивний клуб. З точки зору громади, якщо цей спортивний клуб здійснює соціальну функцію навчання та фізичної підготовки дітей, він повинен мати певні можливості отримати за це кошти платників податків.

Це справедливо? Абсолютно.

Але з іншого боку, в такому разі цей спортивний клуб має виконувати приписи держави в особі Міністерства. Тому що ми здійснюємо організаційно-методичне забезпечення діяльності ДЮСШ. Ідеться про наповненість груп, категорійність спортшкіл, навчальні програми, вимоги до фаховості освіти тощо. Такий процес мені видається правильним.

Перепон зараз немає, було би бажання. Наприклад, я був у Дніпрі, там на базі приватного спортивного клубу «Дзюдо-Дніпро» зробили комунальну ДЮСШ. 3 мільйони гривень виділяють на функціонування цієї ДЮСШ з бюджету громади. Діти займаються в сучасних, комфортних, європейських умовах, мають свій облаштований усім необхідним зал. Тому, я думаю, більше заважає стара традиція та інерція мислення: депутати чогось бояться, чогось не розуміють, не знають, як працювати через державно-, або комунально-приватне партнерство, як це повсюдно відбувається на Заході, в тому числі в питанні спорту.

При цьому я категорично проти руйнування наявної системи ДЮСШ. В Україні сьогодні функціонує 1281 спортшкола, в якій займаються майже 500 тисяч дітей. З них 239 приватних спортшкіл.

Ці ДЮСШ виконують соціально-важливі функції. По-перше, вони забирають дітей із вулиці, а по-друге, вони виконують ще функцію відбору до спорту вищих досягнень. Тому зруйнувати я це не дам, тим більше, фінансування всіх наших ДЮСШ передано на місцеві бюджети.

І ми вже маємо певні позитивні тенденції: відкриваються нові спортшколи, поступово збільшується частка витрат, власне, на навчально-виховний процес, а не на оплату комунальних послуг і зарплати. До слова, за поданням Мінмолодьспорту вдалося з вересня 2017 року на два тарифні розряди підвищити оплату праці тренерам-викладачам ДЮСШ. І ми й надалі шукатимемо можливості для підвищення престижності тренерської праці.

На початку 90-х серед заможних людей було престижно мати свій футбольний клуб. Сьогодні багато з цих клубів залишилися без інвестицій або збанкрутували. Чи не хоче держава перебрати на себе якісь футбольні клуби?

Я думаю, що займатися цим могла б держава лише в Радянському Союзі чи зараз у Північній Кореї.

Приватні клуби – це абсолютно приватна ініціатива, навіть якщо вона дуже важлива з політичної точки зору. Наприклад, коли представники футбольного клубу «Таврія» переїхали з окупованого Криму на територію материкової України, вони просили допомогти грошима, але я не можу цього зробити. Якщо я допоможу – я сяду до в’язниці, тому що є вимоги бюджетного законодавства.

Ми не можемо приватні клуби фінансувати. Держава в особі міністерства може посприяти, може провести якісь переговори, тому що важливо зберегти бренд «Таврія» на території України, тим більше це перший чемпіон незалежної України з футболу. Але напряму фінансово підтримувати неможливо.

Футбольні, баскетбольні, гандбольні, волейбольні та інші приватні клуби будуть розвиватися, якщо більше зростатиме рівень економіки країни.

Як Ви правильно сказали, що більше багатих людей, то більше клубів, то вони багатші. А коли ще є середній клас, який може підтримати свій улюблений клуб, купуючи символіку, регулярно відвідуючи матчі, це додаткові фінансові можливості для клубу.

Міністерство освіти і науки зменшило кількість годин фізкультури в початковій школі. Як Ви ставитеся до цього?

У нас 70-80% дітей закінчують школу вже з хронічними захворюваннями. Тому я тільки за збільшення годин фізкультури в школі. Ми написали відповідне звернення до Міносвіти про те, що ми просили б не робити цього. Але у них є своя мотивація.

Єдине, що я хотів би дуже обережно сказати, що уроки фізкультури не мають бути якимось обов’язковим демотиватором. Вони мають бути «в охотку».

Я пам’ятаю себе. Програма є, ми маємо бігати якусь кількість кілометрів, стрибати, підтягуватися, а нам би тільки у футбол пограти. Потрібно цікавість залишити, інакше діти будуть сидіти за комп’ютерами, і в них не буде бажання займатися фізкультурою.

35 Ваших обіцянок присвячені спорту й лише 3 – молоді.

Ми там багато робимо, менше обіцяємо.

Я розумію, але, чесно, жахнулася. Можливо, молодь не так сильно потребує державного регулювання?

Там, навпаки, потрібне максимальне дерегулювання, й ми це зробили разом із Реанімаційним пакетом реформ, іншими громадськими організаціями, нашими міжнародними партнерами, хоча, можливо, я публічно й не обіцяв цього. Там настільки було зарегульоване все, та ще й за старими, радянськими стандартами!

Ми їх вперше за останні 15 років переглянули, осучаснили. Раніше таборування фінансувалося лише на 5 днів – ми зробили на 14, удвічі збільшили норми харчування при проведенні молодіжних заходів тощо.

А ще у 16 разів – з 3 тисяч до 50 тисяч гривень – збільшили премії КМУ за особливі досягнення молоді в розбудові України. Запустили молодіжні обміни з країнами ЄС, Польщею та Литвою. У них вже взяли участь сотні українців, які реалізували зі своїми однолітками десятки спільних проектів.

Ви також питали про молодіжне працевлаштування. Ми пішли дещо іншим більш дієвим шляхом – через співпрацю із соціально-відповідальним бізнесом. Спільно з центром КСВ започаткували таку європейську ініціативу, як Пакт заради молоді-2020 в Україні. До Пакту долучилися вже 100 вітчизняних та міжнародних компаній, які працюють в Україні. Ці компанії вже створили понад 22 тисячі нових місць для стажування та працевлаштування молоді.

Потім ми взагалі хочемо перейти до інституційної підтримки, щоб, як у будь-якій європейській країні, кошти надавалися на розвиток громадських організацій, які вже мають авторитет, успішні кейси. Ми хочемо перейти до того, щоб в проектах молодіжних організацій, які за конкурсом отримують державну фінансову підтримку, були закладені адміністративні витрати, хоча б 20%.

Багато чого ми зробили, потрібно ще деякі речі, про які я говорю, доробити.

Не завжди нас розуміє Мінфін. Розумієте? Державна машина складна. Якщо міністр ухвалює рішення в межах своїх повноважень, то тут я доб’юся будь-якого законного рішення, яке вважаю правильним, якщо мені не доведе апарат міністерства, що цього робити не можна. Але коли ти приймаєш рішення на рівні уряду – це погодження багатьох відомств. І тому це дуже складний і тривалий шлях.

Наприклад, Мінфін має свої аргументи щодо бюджету – в них інші пріоритети. У мене – свої. Іноді нам вдається знайти компроміс, а іноді не вдається.

Говорили про те, що в Україні має бути Молодіжний центр європейського зразка й для цього планували діалог із Радою Європи.

А він постійно відбувається. Вони приїжджають до нас. Я неодноразово був на цих тренінгах, семінарах, конференціях – у цьому проблеми немає, нам тут Рада Європи активно допомагає, в нас із ними постійний контакт.

Я буваю в регіонах – бачу, що за молодіжними центрами перспектива. Був на Волині: отакий от (показує жест «клас» – ред.) крутий молодіжний центр. Там не сидять дяді, які розказують що робити. Там працює молодь, яка сама визначає: тут у нас сьогодні буде семінар і прийде ось ця організація, а тут – така. Їм держава й місцева влада допомагають, вони ще один хочуть молодіжний центр зробити. Їздив до Одеси – там теж така річ, є приватний інвестор. Майже кожного місяця якийсь новий молодіжний центр відкривається на Донеччині. Тобто це вже системні, позитивні процеси.

Зрозуміло, міністру демонструють найкращі молодіжні центри, але головне, що вони є в країні, нам є на що рівнятися, нам є, де брати досвід. І в Одесі, і в Луцьку збирається молодь з усієї області.

Ми розробили та затвердили Національний знак якості молодіжного центру на базі стандартів Ради Європи. Підготували й типове положення, хоча я був не дуже в захваті від цієї ідеї – не люблю зайвого регулювання. Але в обласних державних адміністраціях сказали, що як не буде типового положення, не буде й молодіжних центрів на місцях.

Але я хотіла уточнити дещо інше. Повідомлялося, що буде молодіжний центр саме такий, як у Страсбурзі, як у Будапешті – їх лише два, головних європейських центри…

Ви говорите про Всеукраїнський молодіжний центр?

Так, є приміщення, яке ми забрали назад до держави, біля «Гуліверу» (у середмісті Києва – ред.) – чудове приміщення з косметичним ремонтом. Там буде Всеукраїнський молодіжний центр. Ми його називаємо «Будинок української молоді і спорту». І туди ж ми зараз заселяємо «Спорт для всіх» – це теж наша організація.

Але я переконався, що найголовніше – знайти людину, в якої очі горять, яка б керувала таким центром, спілкувалася б з молоддю однією мовою. Простого менеджера туди призначати не можна. Потрібно знайти людину таку, як є в Одесі, таку, як є в Луцьку, що живе молодіжною політикою. Поки що такої людини не знайшли.

Приміщення є, вибиваємо зараз фінансування на наступний рік, тому що на цей рік жодного фінансування, зрозуміло, немає, а треба платити комуналку й інші платежі – не все так просто.

Але я все ж таки хочу завершити запитання. Була така інформація, що це буде той центр, куди буде збиратися молодь східної Європи, тому що, не завжди зручно їхати до Будапешта.

Тому що в Будапешті є Будинок молоді європейський.

Європейський. Так от, я зрозуміла, що в Києві буде такий самий будинок молоді. Рівний до тих, що є у Страсбурзіта що є у Будапешті, на які Рада Європи виділяє гроші.

Коли я займався за програмою молодих лідерів Європи, в 1997 році я побував у Страсбурзі. Я жив у тому будинку молоді й побачив, як він працює.

І погодьтеся, там є ресторани, сауни, дискотеки – все, що хочеш.

Зрозуміло, що такого за масштабом – там десятки тисяч квадратних метрів – у нас не буде. У нас сотні квадратних метрів, а не десятки тисяч. Але сама ідея має бути такою ж. Молодь там може мати якісь офіси, проводити конференції, прес-конференції, тренінги, семінари, дозвілля. Якщо це потрібно молоді з інших країн – вони теж не знімаються з порядку денного.

Але різних розважальних дискотек там не буде?

Ну, по-перше, я не пам’ятаю, щоб у молодіжному центрі в Страсбурзі були дискотеки. Можна було ввечері, коли ми завершували справи, організувати самостійно вечір. Я не пам’ятаю, чи там всередині були дискотеки… Точно пам’ятаю, що ми їздили до центру Страсбурга на дискотеку в далекому 1997 році.

Напевно, поки що в нас таке неможливо. Може, в якомусь майбутньому, але потрібно ще змінювати нашу ментальність.

Всеукраїнський молодіжний центр матиме приватного інвестора?

Ми розглядали різні варіанти: і державно-приватного партнерства, і державної установи, і державного підприємства. Зупинилися на позиції «державна установа», але ніхто не забороняє будь-якому інвестору вкладати в нього кошти.

Щодо звільнення Вашого першого заступника Ігоря Гоцула. Його звільнили вже офіційно чи ні?

Ні.

І немає жодної інформації щодо того, коли буде рішення?

У нас була розмова з Ігорем Євгенійовичем. Він написав і подав заяву за власним бажанням. З цієї розмови я зробив висновок, що він хоче більше зосередитися на громадській роботі у Федерації легкої атлетики України.

У нас серйозні виклики перед Олімпіадою в Токіо-2020, нам потрібно посилюватися. Я йому дуже вдячний за роботу, за реальний внесок у ті реформаторські кроки, які зробила наша команда за ці роки у сфері спорту. І, до речі, показники наших спортсменів на Чемпіонаті Європи з легкої атлетики серед дорослих – це також серйозне підтвердження того, що ми на правильному шляху в питанні проведення державного експерименту з підвищення автономії спортивних федерацій. Саме ФЛАУ є найбільш послідовним та активним учасником і двигуном цього пілотного проекту. Перед тим були ще чемпіонати світу і Європи серед юніорів, де молодь взяла серйозні медалі. Це свідчить про те, що в нас зростає дуже потужна зміна, а участь в експерименті, незважаючи на очікування скептиків, дає результати.

Відповідні документи щодо Ігоря Євгенійовича – його заява з моєю візою – передані до Кабінету міністрів, і уряд розглядатиме це питання. Але це не звільнення, а відставка за власним бажанням, якщо уряд її підтримає.

Чи можете Ви прокоментувати версію НАЗК, щодо конфлікту інтересів і перераховані федерації 86 мільйонів?

Державні кошти розподіляються між олімпійськими видами спорту прозоро й автоматично за формулою з чіткими критеріями, яка затверджена наказом Мінмолодьспорту. Ми її трохи міняли щороку, адаптували, потім дійшли згоди, якою вона має бути. Я її подав до Мін'юсту, вона заснована, ми її вивісили на своєму сайті.

НАЗК виявило якийсь, на їхню думку, конфлікт інтересів, подало до суду. НАЗК, звісно, може ухвалювати будь-які рішення. Але вони набувають чинності лише після того, як будуть підтверджені в суді.

От щодо мене ухвалили рішення, склали протокол, що я нібито не повідомив, що одноразово отримав місячну зарплату більше тієї суми, про яку потрібно повідомляти НАЗК, як суттєву зміну в майновому стані. Я прийшов до суду й довів, що НАЗК неправе. Виплати були в три транші, жодна з них не перевищує граничної суми, причому виплати – за різні місяці, тому що мені в листопаді не встигли виплатити премію.

І я знаю, чому це зроблено. Тому що я критикував пані Корчак й саме агентство на засіданні уряду. За те, що в серпні 2016 року, коли запроваджувався процес електронного декларування, всі держслужбовці годинами сиділи біля комп’ютера й не могли подати ці декларації. І через півроку ця ситуація знову повторилася: досвіду набули, а ставлення залишилося те саме. Я говорив відверто на засіданні уряду, що це професійна неспроможність зробити нормальним процес декларування для державних службовців. Тому й отримав «вітання» у вигляді такого рішення.

Ви підете в політику після того, як залишите крісло міністра?

Ви мене вже на пенсію відправляєте? Я й сьогодні є політиком, членом партії «Народний фронт».

Ні, я всім міністрам ставлю таке запитання. Тому що в цього уряду залишився буквально рік до обрання наступного складу Верховної Ради.

Рано чи пізно міністр виходить зі свого кабінету, я до цього абсолютно готовий. Як кандидат політичних наук я знаю, як працює ця система. А оцінки політичній силі виставляють виборці. Потрібно дочекатися парламентських виборів.

Але Вам цікава політика?

Ви знаєте, відверто, я із самої школи мріяв займатися політичною діяльністю й мрію цю здійснив відразу після закінчення університету.

Зараз обговорюєте якісь пропозиції про участь у передвиборчій кампанії, як раніше?

Ні, в ролі політтехнолога я працювати, зрозуміло, не зможу. В ролі VIP-агітатора своєї політичної сили – це інше. Це абсолютно нормально, тому що я не державний службовець, я політик. Участь міністра у передвиборчій кампанії абсолютно природна, на відміну від державних службовців, яким це заборонено законодавством. І правильно заборонено, до речі.

Катерина Пітєніна («Слово і Діло», 31.08.2018)



 
Поки що коментарів немає

 

* Ваш коментар буде доступний для редагування протягом 10 хвилин
Сторінка створена за 0.017 секунди